Головне:

• Як відбувається репартіація тіл загиблих військовослужбовців із росії в Україну?
• Про що говорять судмедексперти, які оглядають тіла військовополонених?
• Як в Україні ідентифікують загиблих українських військових?
• Чи достатньо в Україні ресурсу для ідентифікації?

Україна та росія час від часу проводять обмін тілами полеглих на полі бою військових, значно рідше - цивільних. Процес повернення тіл рідним називається "репатріація". В Україні цим опікуються кілька структур, включно з МВС та МОЗ. Їхні установи щодня досліджують тіла, які були доставлені за репатріацією, намагаються їх ідентифікувати та передати родичам.

Тисячі

У квітні між Україною та росією відбувся черговий обмін. В Україну повернули 909 загиблих військовослужбовців із різних напрямків фронту і російських моргів. Їх везуть у великих вантажівках, які обладнані спеціальною холодильною системою. У цих же вантажівках тримають тіла, які не змогли ідентифікувати.

Усі 909 тіл одразу відправляють в обласні бюро судово-медичної експертизи (СМЕ - ред), де з'ясовують причини смерті людини. Кожного фіксують, заповнюючи сотні документів, які необхідні для розслідувань воєнних злочинів.

Паралельно з цим свої процеси відбуваються в поліції, куди приходять родичі. Про зникнення військовослужбовця найчастіше дізнаються двома шляхами - або про це повідомляють його рідні, або військова частина. І ті, і ті пишуть заяви і чекають.

"У нас цей напрямок із пошуку зниклих безвісти на постійному контролі. Усі слідчі навчені, проходять курси з психології, щоб спілкуватися з сім'ями. Проблеми з тим, як правильно поводитися слідчому, немає", - розповідає начальник відділу ГСУ Нацполу Ігор Калантай у коментарі РБК-Україна.

Поки поліцейські опрацьовують заяви, у бюро проводять судово-медичні дослідження. Співробітники СМЕ виділяють дві категорії загиблих, чиї тіла доставили за репатріацією. Це ті, хто загинув на фронті, і військовополонені, яких убили в спецустановах РФ. Найскладніше з першою категорією - тіла забирають із поля бою, де вони могли певний час перебувати, каже завідувачка відділу СМЕ Інна Падєй.

"Якщо тіло доставлене нам з поля бою, воно перебуває переважно в пізніх гнильних змінах. Тіла фрагментовані, скелетовані, тобто позбавлені м'яких тканин. Вони деформуються через тривалий час їхнього перебування на відкритому середовищі, через вибухові травми. Іноді, коли ти відкриваєш пакет, можна сказати багато чого про тіло, а іноді неможливо сказати фактично нічого", - говорить РБК-Україна експерт.

Ті ж загиблі, яких доставляють з російських в'язниць або госпіталів, мають явні ознаки критичної кахексії. Іншими словами, коли військовополоненому банально не давали їсти.

"На таких тілах ми також бачимо сліди фізичного впливу, сліди деяких знарядь, що проводять електричний струм. Причини смерті можуть бути найрізноманітнішими. Наприклад, захворювання, тому що за ненормальних умов перебування люди хворіють і від цього помирають. Це може бути онкологія або інфекційні хвороби", - додає Падей.

Завдання судмедексперта на цьому етапі - зафіксувати причину смерті та провести експертизу. Складнощі виникають на обох етапах. Наприклад, періодично російська сторона для чогось сама займається розтином тіл українських військовополонених, що значно ускладнює завдання українським експертам.

"Це означає, що до того, як потрапити до мене на дослідження або до будь-якого нашого експерта, тіло вже було розрізано, вже досліджено. Також із відбором біологічного матеріалу на додаткові дослідження, з численними секційними розрізами. Наприклад, вони відбирають клапті шкіри з пораненнями для дослідження", - розповіла експертка.

Українські судмедексперти не розуміють, навіщо в росії витрачають свої ресурси на це. Якщо не припустити, що все це робиться заради банального бажання ускладнити цю процедуру українській стороні. Але навіщо відбирати зразки для ДНК - незрозуміло. І до того ж дуже затратно.

У СМЕ, як і в інших структурах, кому додалося роботи з початком великої війни, не вистачає людей. Робота важка і далеко не кожен може її винести - як фізично, так і емоційно. Медексперти намагаються не пропускати кожну окрему історію загиблого через себе, інакше можна не винести роботу. Падєй зізнається, що за весь час роботи її вже мало що шокує, але є речі, які дуже злять.

"За час роботи тут ти бачив уже стільки, що тебе шокувати можуть тільки вдома ролики з YouTube, коли розстрілюють наших людей. Беззахисних військових, або знущаються над ними, або вбивають. Ви самі бачили, що вони з ними роблять. Усе це ми бачимо на наших секційних столах, усе це ми потім фіксуємо. Ти обурюєшся, обговорюєш це з колегами, але це твоя робота. Ти це бачиш, але тобі потрібно все професійно все відобразити і зафіксувати", - додає Падєй.

Коли причина смерті військового встановлена, експерти його ідентифікують. Дуже часто через стан тіла зробити це важко, але його все одно необхідно ідентифікувати. Зі 100% тіл беруть матеріал для дослідження - його везуть у ДНДЕКЦ.

Ідентифікація 

Установа з довгою назвою "Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр" сьогодні основні свої потужності спрямувала на ідентифікацію загиблих військових. У системі МВС працюють 25 лабораторій, які проводять вилучення ДНК профілю. Головний офіс, у якому також розташована лабораторія, знаходиться у Києві.

Усередині приміщення ДНДЕКЦ виглядає як штаб-квартира медичної компанії - всюди різна апаратура, частина з якої схожа на духові шафи. За ними працюють експерти в захисних костюмах. Сюди звозять фрагменти тіл загиблих військовослужбовців для вилучення ДНК-профілю.

"Достатньо 10-15 см будь-якого зразка кісткового матеріалу або зубів. Тоді в процесі попередніх дій під час проведення механічної обробки можна приступити до проведення молекулярно-генетичного дослідження. Його ми робимо із застосуванням певних наборів екстракцій, які розщеплюють кісткову тканину, або зуби до самого вже досліджуваного розчину, з якого вже встановлюється ДНК", - говорить РБК-Україна заступник директора ДНДЕКЦ Руслан Аббасов.

Якщо експертам, які визначають ДНК, вдасться отримати кров або фрагмент м'яких тканин загиблого, тоді процес ідентифікації пройде швидше. Найчастіше фахівцям доводиться мати справу з кістковим матеріалом. Найскладніше - встановити особу військового, який загинув від вогню.

"Якщо тіло згоріло, то потрібно все-таки знайти біологічну тканину. ДНК - це структура біологічної природи, і ми розуміємо, що вона так само денатурує, руйнується і зазнає впливу не тільки довкілля, а й термічного. Зрозуміло, якщо попіл - навряд чи хтось встановить", - зазначає Аббасов.

Але все ж найскладніше для експертів - розділити фрагменти. Росіяни, віддаючи тіла на репатріацію, часто підписують пакети. Але вся без винятку інформація перевіряється. І дуже часто виявляється, що в пакеті, який підписаний одним ім'ям, можуть виявитися останки кількох людей.

"Щоб у цьому переконатися та ідентифікувати, кому саме ці рештки належать, потрібно дослідити фактично всі фрагменти, які є в одному пакунку чи різних, помістити їх до Електронного реєстру геномної інформації людини. І потім під час дослідження інших решток ми виявляємо збіг решток, і таким чином можна встановити приналежність їх до однієї чи кількох осіб", - додає експерт.

Поки в ДНДЕКЦ вилучають ДНК-профіль, те саме роблять у родичів, які звернулися із заявою про безвісти зниклого. Їхній геномний матеріал поміщають до єдиного реєстру, а потім повідомляють, якщо ДНК-профіль збігся. Матеріал для дослідження в рідних зниклого беруть, зокрема, і в спеціалізованих центрах при Головуправліннях Нацполіції (ГУНП).

"Ми створили їх для того, щоб налагодити комунікацію між громадянами і поліцією. У цих центрах їм допомагають подати заяву, беруть біологічний зразок, проводять інтерв'ю, надають йому статус, роз'яснюють права, обов'язки, проводять консультації. Наприклад, щодо отримання якихось пільг", - каже поліцейський Калантай.

Коли ДНК-профілі рідних і загиблого збігаються, їм повідомляють про це і віддають тіло. Але є військовослужбовці, у яких немає рідних. Про їхнє зникнення заявляють командири військових частин або друзі. У експертів немає можливості взяти ДНК-профіль у другої сторони, але вони знаходять вихід.

"Вилучаються особисті речі - це будь-яка річ, яка була в тривалому користуванні - маска, зубна щітка, бритва, шапка, рукавиці, натільна білизна, особиста прикраса, аксесуари. Що завгодно, що може містити біологічний матеріал, епітелій, з яких можна встановити, якщо минув довгий час. Це допомагає, якщо немає близьких. Є сироти, або якщо близькі вже померли", - додає Аббасов.

Близько 25% дослідженого матеріалу залишаються без збігів. Точну цифру в ДНДЕКЦ сказати не можуть - вона щодня змінюється, кількість загиблих зростає, але з нею зростає і кількість збігів. Зараз це близько 30-50 збігів, але іноді доходить і до сотні. Фахівці називають це позитивною динамікою. На вилучення ДНК-профілю йде загалом від кількох годин до доби.

Крім ДНК-профілю виділяють ще кілька способів ідентифікації тіла. По-перше, загиблого рідко, але можна визначити відразу після того, як тіло доставили в Україну. Наприклад, за татуюваннями або іншими особливими прикметами. Якщо не виходить, але тіло перебуває в хорошому стані, експерти намагаються впізнати людину за обличчям, каже заступник міністра внутрішніх справ Леонід Тимченко.

"Усі тіла зазвичай фотографуються. Якщо обличчя дає змогу здійснити розпізнавання за фото, ми також розпізнаємо, тому що в нас є програмне забезпечення, яке дає змогу розпізнавати за фотографією. Наступний етап - це робота з відбитками пальців. Тобто знімаються відбитки пальців з тіла і за допомогою наших дактилоскопічних обліків ми проводимо порівняння і за можливості встановлюємо особу", - зазначає Тимченко в коментарі РБК-Україна.

Але все ж більша частина матеріалу потрапляє в ДНДЕКЦ. Там намагаються працювати так, щоб не виникало черги, але й тут фахівців не вистачає. Судовий експерт-генетик - це досить рідкісна спеціальність, якої довго навчаються. А в сьогоднішніх реаліях експертів найбільше шокують обсяги, каже Аббасов.

"Обсяги вражаючі. Я вже розумію, що ми всі десь трохи профдеформовані. Ми вже реально, по-людськи, всі трохи деформовані. Якщо чесно, хочеться, щоб це був сон", - зізнається співрозмовник.

Повернення додому

У перші два роки війни було близько 30 репатріацій. За останні півроку обміни загиблими відбуваються в середньому один раз на місяць. Вони нерівномірні - іноді російська сторона віддає менше, іноді - ми. Сьогодні кількість тіл варіюються від 500 до тисячі за обмін.

Точної інформації про те, скільки тіл усе ще перебувають у росії або на території, яку контролює армія рф, немає. Українська сторона також змушена забирати з поля бою загиблих російських солдатів, щоб поповнювати обмінний фонд.

Ті, хто займається репатріацією - від поліцейських, які беруть заяву, до судмедекспертів, кажуть, що найдовше звикали до обсягів. З іншого боку, критично важливо віддати родичам тіло загиблого. Для тих, хто кілька років чекає на людину, яка перебуває в статусі "безвісти зниклий", будь-яка зміна ситуації - уже підсумок.

Друге, до чого довго звикали, - стан тіл. Особливо якщо говорити про тих, кого привезли з російського полону. "Кожна репатріація обурює і кожен такий захід - це дуже складна історія нашої країни. Ми всі розуміємо нашу відповідальність. Якщо ми говоримо про репатріацію, то ми повинні встановити кожне тіло. Стан, у якому приходять тіла - це дуже обурює", - додає Тимченко.

У такому сенситивному питанні, як смерть, у принципі важко перебувати у стійкому психічному та емоційному стані. Судмедексперти і поліція звикли мати справу з померлими, але ніхто не припускав, що займатиметься репатріацією загиблих українських військових. Але на запитання про загальну втому багато хто зі спікерів говорити не захотів.

"Поки ми не переможемо, я про це не буду говорити. Ми працюємо".