Я останнім часом рецензії пишу рідко, а якщо пишу, то в стилі "дивимося кіно і тригеримося на рівному місці, бо тут як не балістика, то хтось загинув, і ми попаяні й назад уже не розпаяємося". Ця рецензія буде така ж, і тут я збираюся пояснити, чому "Одіссея" Крістофера Нолана залишила мене байдужою...