Одна з численних шокуючих розмов російських військових зі своїми рідними лягла в основу документального фільму «Мирні люди». Цей фільм унікальний тим, що росіяни самі говорять про найстрашніші воєнні злочини, і їхні розмови контрастують з кадрами зруйнованих українських міст.

Світова прем’єра фільму режисерки Оксани Карпович відбулася в лютому на престижному кінофестивалі Берлінале, де стрічка отримала дві спеціальні відзнаки.

Після кількох місяців мандрівок по світу фільм нарешті дебютує в Україні. «Мирні люди» відкриватимуть Docudays UA — Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини. Інтерес до події в Києві величезний — квитки на перший показ розкупили за кілька годин.

Кінорежисерка й фотографка Оксана Карпович після 9 років життя та навчання в Канаді повернулася до України за три тижні до повномасштабного вторгнення. У березні 2022 року як продюсерка допомагала міжнародним репортерам висвітлювати війну.

Вдень вона фіксувала наслідки атак, а вночі слухала перехоплені дзвінки російських солдатів додому, що українські спецслужби зібрали. Ця розбіжність між тим, що вона чула, і реальністю, яку бачила, і стала основою фільму, робота над яким тривала майже два роки.

Що найбільше вражає в перехопленнях? Які складнощі виникали під час роботи над стрічкою? Як реагує іноземна аудиторія? Чи вдалося змінити уявлення про роль звичайних росіян у війні за допомогою документального кіно? Оксана Карпович розповіла про це в інтерв’ю hromadske.

Оксано, які ваші відчуття напередодні прем’єри в Україні?

Це надзвичайно важлива подія для мене — перший показ такого рівня в Україні.

Відчуваю, що настав час віддати щось моїй спільноті. Після років збирання прийшов час ділитися. Це хвилюючий і святковий момент — попри важкість теми фільму. Ми святкуємо плоди нашої колективної праці.

Після світової прем’єри на Берлінському кінофестивалі в лютому про «Мирних людей» багато говорили і писали у світових медіа. Як пройшов цей досвід і як реагувала іноземна аудиторія?

Берлінале — це подія світового масштабу. Досвід був інтенсивним: покази, спілкування з глядачами, медіа, інтерв’ю, обговорення, підготовка до промоції фільму. Для мене це все було вперше.

На всі чотири покази квитки були розпродані. Це звична ситуація для фестивалю такого рівня, оскільки він дуже популярний серед глядачів, і зали завжди заповнені. Але бурхливі обговорення у соцмережах стали для мене несподіванкою. Я не очікувала такої емоційної реакції на фільм від різних аудиторій: української, російської, західної; від глядачів і медіа з інших європейських країн. Це було приголомшливо.

Якими були реакції росіян?

Важливо, що в їхніх медіа з’явилися рецензії, зокрема від російського кінокритика Антона Доліна на платформі Meduza. Мене не дуже хвилює, як росіяни відреагують на фільм, але важливо, що про це написали на російській платформі — для росіян. Сподіваюся, це викличе їхній інтерес і вони захочуть побачити фільм. Це для них буде корисно.